Мистецтво в кайданах: 58 років тому відбулася прем’єра «Тіней забутих предків»
Рівно 38 років тому в карцері радянської колонії для політв'язнів помер український письменник Василь Стус, а за 20 років до того на прем'єрі «Тіней забутий предків» відбувся перший політичний протест проти свавілля влади.
За 11 днів 1965 року в українських містах заарештували понад 20 представників української інтелігенції — письменників, акторів, композиторів. Більшість з них вже ніколи не побачила родину, їх засудили через «антирадянську пропаганду чи агітацію».
Сумнівне відродження культури
Після 1956 року та на початку 1960-их років у колишньому СРСР відбувалася десталінізація, яку радше можна окреслити штучним зразком необхідного повернення свободи творчості. Утім письменники вже не боялись писати, та питання крилось у мові та «обережності» зі словами.
Здебільшого письменники переходили на добровільно-примусову службу партії, де й виспівували оди радянськості та ментально самі сідали у в'язниці. Найчастіше вони свідомо порушували принципи задля безпеки. У радянській літературі відсутня душа та ідея, адже навіть вже написані поеми адаптовували під вихваляння партіям. Це називалось виправлянням «ідеологічних помилок»: якщо у творі згаданий негативний відблиск СРСР — це потребувало редагування.
Перекреслити все
Утім, радість тривала не довго: після жовтня 1964-го, коли до влади прийшов Леонід Брежнєв, історія повторилась. Ідея вождя — «наводити лад», себто ліквідувати найактивніших противників, якими були інтелігенти.
Арешти стали найкращим проявом всевладності: за ґратами опинились науковці, психологи, освітяни, модельєри, поети та інші— всі ті, хто демонстрував опозицію до режиму, зокрема до певних чинів.
«Хто проти тиранії – встаньте!»
Репресивна кампанія не налякала інтелігенцію, а стимулювала до боротьби. Тоді, 4 вересня 1965 року, у кінотеатрі «Україна» відбувалась прем'єра фільму Сергія Параджанова та Юрія Іллєнка «Тіні забутих предків».
Кадр із фільму "Тіні забутих предків"; режисер: Сергій Параджанов і Юрій Іллєнко.
Під час показу троє діячів культури, які на той час здобули визнання на ниві журналістики, публіцистики та громадського життя, ініціювали акцію протесту. Іван Дзюба, Василь Стус та В'ячеслав Чорновіл привселюдно засудили масові арешти українських інтелектуалів.
Іван Дзюба повідомив про арешти митців, та його монолог увірвали кдбешники, назвавши провокатором. Тоді на підтримку приходять Стус і Чорновіл із закликом: «Хто проти тиранії – встаньте!»... і пів сотні глядачів піднялись зі стільців.
Після цього Івана Дзюбу звільнили з видавництва «Молодь», де він обіймав посаду редактора, В'ячеслава Чорновола – з посади журналіста в газеті «Молода гвардія», а Василя Стуса відрахували з аспірантури Інституту літератури. Та це був лише початок.
До слова, сам Параджанов зазнав переслідувань, а його «Тіні...» заборонили до показу, хоч і транслювали за кордоном.
Після протесту з вересня по грудень Іван Дзюба пише памфлет «Інтернаціоналізм чи русифікація?», у якому висвітлює справжню сутність політики Москви щодо України.
Памфлет написаний у вересні грудні 1965 року. Видання книги «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби 1968 року.
У книзі є аналіз національно-культурної політики радянської влади в Україні ще за часів сталінського режиму. На основі марксистських позицій Іван Дзюба доводить, що тогочасна політика — ніщо інше, як шовінізм. Великодержавна проповідь ідеології.
У кайдани через ідею
Через два роки, 1967-го, арештували Чорновола, а ще через п'ять — Стуса та Дзюбу.
В'ячеслава Чорновола засуджували тричі — вперше у неволі він просидів два роки, пізніше, 1972 року, Чорновіл опинився за ґратами на 7 років, а востаннє — 8 років через «антирадянську пропаґанду». Діяч відбував покарання у мордовських таборах суворого режиму та на засланні. Перед тим у помешканні журналіста проводили обшуки, він постійно чув погрози.
Фото Чорновола, заарештованого КДБ під час операції «Блок». 12 січня 1972
джерело: wikipedia
25 березня 1999 року він загинув у автокатастрофі на шосе під Борисполем. Існує версія про підлаштовану аварію: на автівку, в якій їхав Чорновіл, наїхала вантажівка з тоннами зерна. Цю пшеницю згодом висіяли на українських полях і називали «Землею Чорновола».
Читайте також: Операція «Блок», або Як КДБ боровся з шістдесятниками через коляду
У 1972-му заарештовують Івана Дзюбу за вже згадані «ідеологічні помилки», зокрема в памфлеті «Інтернаціоналізм чи русифікація?».
Офіційна світлина КДБ перед арештом Дзюби у 1973 році;
Згідно з рецензією 1972-го року, у творі карикатурно зображена радянська дійсність: Івана Дзюбу засудили до п'яти років ув'язнення і п'яти років заслання за «антирадянську» працю.
У січні 1972 року арештовують Василя Стуса, що давно дратував «верхівку»: за майже рік перебування у СІЗО чоловік марніє, та не здається. Тут народжується його збірка «Час творчості».
Після перебування у слідчому ізоляторі йому оголосили вирок — 5 років ув'язнення та 3 роки заслання. Увесь термін ув'язнення Стус відбував у мордовських таборах. У 1977 року його вислали до селища Імені Матросова Магаданської області, де він тяжко працював до 1979 на золотих копальнях.
Після повернення, восени 1979 року, Василь Стус був дуже змордованим і виснаженим, утім пішов заробляти на життя на заводах.
У травні 1980-го його знову заарештували і звинуватили у рецидивізмі та засудили до 10 років примусових робіт і 5 років заслання у таборі Кучино в Росії. Тим часом його твори нищили, зокрема 300 віршів зі збірки «Птах душі». На знак протесту проти жорстокого поводження з політв'язнями він оголошує безстрокове сухе голодування. Уночі 4 вересня 1985 року його серце, за офіційними даними, перестає битись, проте існують версії щодо зумисної смерті та від переохолодження.
Василя Стуса посмертно реабілітували 1990 року.
Коментарі