Навіщо водити «Козу» та «Меланку»: дослідниця фольклору розповіла про українські традиції на Щедрий вечір

ІА Дивись.info дізналася про українські традиції святкування на Щедрий вечір в Лілії Яремко – дослідниці фольклору, кандидатки філологічних наук та доцентки кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси ЛНУ імені Івана Франка.

– Щедрий вечір: що це за свято, які традиції з ним пов’язані?

Щедрий вечір (називаємо «Багатий вечір», «Друга коляда») – вечір напередодні Старого Нового року, цьогоріч святкуватимуть 31 грудня, це і день вшанування преподобної Меланії. Щедрий вечір для наших предків  був сакрально-магічною містерією. Предки українців мали за мету в цей день вблагати духів неба та землі сприяти у господарстві, доброму врожаєві.  Зазвичай, на свято готували вечерю. Важливим атрибутом на столі була кутя, яку називають «багатою» або «щедрою».

У деяких регіонах України було прийнято ходити з музично-драматичними діями різдвяно-новорічного циклу календарної обрядовості українців – «Козою» та «Маланкою». «Водили козу» ввечері, напередодні Нового року, на преподобної Маланії. У цей же вечір і «маланкували», звідси, очевидно, походить назва обряду.

На Щедрий вечір у місцевості, звідки я родом (на кордоні Поділля і Волині) готували вареники з сиром або їх ще називали «пироги».  Господарі домівки виносили їх на двір і пригощали ними щедрувальників. Щедрували лише дівчата. Пригадую такий уривок з тексту:

«Кугу, кугу!
Всім – по пирогу,
А мені аж п’ять!
Бо в мене не варять!».

Або можемо ще подати такі тексти:

«Кугу, кугу!
 Винесіть по
пирогу,
А не дасте пирога,
потягнемо хату за рога!».

Або ще також говорили: «Щедрик-бедрик, дайте вареник!».

Тому, в народних творах, які були приурочені до святкування Щедрого вечора, є образ  пирогів, що вважалися жертовною стравою, і символізували новонароджений місяць.

– Розкажіть детальніше про ці обряди. Що передбачає звичай «Коза»?

«Коза» – театралізоване дійство різдвяно-новорічного циклу календарної обрядовості.

За словами дослідника Олександра Курочкіна: «Коза була театралізованою обрядовою грою з масками, яка мала свій сценарій, пісні та музичний репертуар... Центральним моментом ритуального дійства був танець кози, її «смерть» і «воскресіння», що символізувало циклічний поворот часу, прихід нового року. З часом ритуал втратив свою первісну магічну функцію і перетворився на народну пародійно-гумористичну виставу. Окрім центральної зооморфної маски, у дійстві брали участь багато побутових персонажів: діди, баби, лікарі, жандарми, євреї, цигани, турки, гончарі, адвокати тощо».

Гра «Коза» є досить давньою в українських народних традиціях. Адже метою цих обрядодій було напророчити добрий урожай та достаток. Люди намагалися забезпечити кращий врожай, використовуючи магічну мову:

Де коза туп-туп, там жита сім куп,
Де коза рогами, там жито стогами.

Зазвичай з обрядом «Кози» ходили на Щедрий вечір.  Парубок був переодягнений у Козу. В обряді, спочатку просили пустити Козу до хати. Господар повинен був тричі відмовити у цьому.  Далі – Коза в оселі показувала свої «скоки». Потім пропонують купити Козу чи то господареві, чи комусь із інших персонажів, які беруть участь у дійстві.  Покупці починають критикувати тварину і в цей час Коза імітує смерть. До неї кличуть лікаря, який невдовзі заявляє про те, що козу потрібно дорізати. Коза лякається цього і встає на ноги, «оживає».

У цій обрядовій дії ми бачимо циклічність кругообігу часу. У текстах, що пов’язані з грою «Коза», можемо спостерігати сюжет вмирання старого і народження чогось нового, як і в природі. Тому є культ рослинності та плодючості. Часто в основі цього драматичного дійства відбувалася «смерть» кози. А пізніше – «воскресіння» кози. Це символізувало, що помирає щось старе, а потім – відроджується щось нове. Ось, наприклад, в одному з текстів читаємо:

 Де коза ногою – там жито купою
Де коза рогом – там жито стогом.
Де коза ходить – там ся хліб родить.

Звісно, такі дійства поступово перетворилися на звичайні розваги, де є побутові сюжети.

Отже, обряд «водіння кози» є цікавим та колоритним елементом народних традицій, який відзначається різноманітністю символіки та ритуалів. Коза виступає як центральний символ обряду. Обряд «водіння кози» зазвичай включає в себе пісні, танці та імітацію різних дій.

– Ще один цікавий обряд – «Меланка». Відомо, що він до сьогодні побутує в Україні. Власне, в чому особливість такої традиції?

«Маланка» – музично-драматичне дійство різдвяно-новорічного циклу календарної обрядовості українців.

Маланка (Меланка, Маланія) або Щедрий вечір (Василів вечір) – українське народне та церковне свято ввечері напередодні «старого» Нового року або святого Василія Великого. Раніше за старим стилем це відбувалося з 13 на 14 січня (тепер – за новим календарем з 31 грудня на 1 січня).  У ХХІ столітті традиційні святкування Маланки спостерігаються, зокрема, в селах Галичини, Буковини та Поділля.

Святкування Меланки походить з давніх, можливо, дохристиянських звичаїв. Водяна-Маланка приходить у щедру ніч разом з місяцем Василем, щоб повідомити господаря про майбутнє свято та організувати святкування, відоме як свято Маланки.

«Маланку» водили ввечері напередодні Старого Нового року. За давньою обрядовою традицією, роль Меланки грає хлопець, який переодягнений у жіночий народний костюм. Інші ролі також виконували парубки, хоча подекуди  маланкували  й дівчата.

 Функція Меланки – забезпечення гарного врожаю, добробуту, здоров’я у Новому році. Ті, що перебиралися, імітували оранку по снігу, сівбу, молотьбу.  

Характерними атрибутами Меланки було веретено з конопляною пряжею, а також – віник, глечик з розбитою глиною тощо. Загалом у текстах маланкових пісень вона (Меланка – приміт. ред.)  зображена як господиня, у якої всяка робота виконана невдало.

Ой господарю, господарочку,
Пусти до хати Маланочку,
Наша Маланка – господиня,
Як помастить, так помиє.
Стоять миски під лавкою
Та заросли муравкою.
Стоять горшки під другою
Та заросли усугою* (* покрилися цвіллю).

Другою центральною постаттю в маланкових  піснях, що починаються з «Ой чинчик Васильчик» (наприклад, «Васильчик-чебричик»), є Васильчик (Василько), який, на думку О. Курочкіна, «через свою схожість з Маланкою, Василем у новорічній обрядовості, а також через те, що його родинно-побутові образи були первісно не християнськими святими, а давнім язичницьким субстратом, тобто персонажами богів і міфів».

– Загалом в який регіонах України були поширеними ці обряди – «Коза» та «Меланка»?

Обряди «Кози» і «Маланки» були поширені на значній території України. Зокрема, побутування «Маланки» відоме в багатьох регіонах України: від Карпат до Слобожанщини. Однак головне історичне тло складали оці придністровські землі, як-от: Опілля, Поділля, Буковина. Саме там зараз ці обряди є збережені.

Оригінальним обрядовим дійством на Буковині є Красноїльська Маланка. Ключовою фігурою цього дійства є Ведмідь, якого водить циган. Виконувати роль Ведмедя можуть молоді, неодружені хлопці.  Час виникнення Красноїльської Маланки пов’язують з роком заснування населеного пункту – 1431. А герої Маланки відповідають тим соціальним групам, які жили на території Румунії у 17-19 століттях.

– Традиційними святковими піснями на Щедрий вечір відповідно є щедрівки. Чим вони відрізняються від старовинних колядок?

 Щедрівки – оригінальний жанр народних величальних обрядових пісень, яким ще праукраїнці-хлібороби зустрічали початок нового господарського року. Назва народна, як контамінація слів «ще» і «дар», звідки похідні: «щедрувати», «щедрий».

Що ж відрізняє щедрівки від колядок? По-перше, це час виконання.  Колядки  виконували в період Різдва, а щедрівки – на Щедрий вечір. Хоча в деяких регіонах їх також могли виконувати і напередодні Водохреща. По-друге –  виконавцями. Колядки зазвичай співають хлопці та дівчата, діти, а щедрівки  виконували дівчата.

Крім того, однією із ознак, яка відрізняє колядки від щедрівок,- є їхня метрична будова. Для колядок – це 10-складовий вірш, який поділений цезурою симетрично, ( 5+5) 2, для щедрівок – ( 4+4). Тому, якщо ми візьмемо рядочки: «Щед/рик, щед/рик ще/дрі/воч/ка / при/ле/ті/ла ла/сті/воч/ка» (рядок поділено на склади - приміт. ред.) і поділимо його на склади, то матимемо розмір 4+4.

Читайте також «На небі зірка ясна засяяла»: про значення колядок для українців від давнини до сьогодні

Деякі дослідники усної народної творчості (зокрема М. Грушевський, Ф. Колесса, С. Килимник) не виокремлюювали щедрівку як окремий жанр, об’єднуючи її з колядкою.

Щедрівки не виокремлювали через те, що у процесі довгого історичного розвитку колядки та щедрівки виконувались поряд як частина супроводу зимових обрядів. Однак згодом колядки втратили своє первісне язичницьке значення, набуваючи нового християнського звучання. Але, вивчаючи міфологічну основу виникнення обох жанрів, можна відтворити окремі елементи та провести межу між ними, виявити певні особливості щедрівки та виділити її як окремий жанр.

– Які характерні особливості є текстів щедрівок: теми, які в них оспівуються та символіка?

Одним з найвиразніших елементів  щедрівок є обов’язковий рефрен : «Щедрий вечір, добрий вечір», «Щедрий вечір, добрий вечір на цей вечір», «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на цей вечір» та подібні, який повторюється як магічне замовляння.

У щедрівках звеличувались члени родини – господар, господиня, їхні дорослі чи малі діти. При цьому виконувались окремі щедрівки для кожного. Ними звеличували працю, зичили добробуту всій сім ’ї. Серед величальних щедрівок можна виділити такі ж тематичні групи, як і серед колядок: хліборобські, мисливські, шлюбні.

У текстах щедрівок за допомогою магічного слова маємо побажання на урожайний, щасливий новий господарський рік. Часто маємо образ ластівочки, яка будить господаря, зозулі – провісниці майбутнього, змалювання усіх атрибутів хліборобської праці: орання, сіяння, жнива, косіння. Пригадую текст щедрівки, яку виконувала ще в юності «Пішов Василько сіно косити, бриніла, бриніла  коса коло покоса, бриніла». Мотив – звеличення праці молодого хлопця.

 Для образної  системи цього жанру є притаманні образи Місяця та Зорі. Також у щедрівках часто зустрічаємо образ Василія, який є уособленням  Місяця. Такі щедрівки співали молодим парубкам, що стояли перед життєвим вибором. Тому в них є мотиви роздоріжжя,чарівного коня. Ці твори перегукуються з колядками княжого періоду та казково-героїчним епосом.

---

Нагадаємо, що нещодавно традиції Щедрого вечора внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.