«Я українець з діда-прадіда» та перший ворог для радянської влади: ким був Митрополит Шептицький

ІА Дивись.info розповідає про його життєвий шлях.

Граф Роман Марія Олександер Шептицький (саме таке ім’я майбутній Митрополит отримав при народженні) був третім сином польського графа Івана (Яна) Шептицького і Софії Фредро – доньки відомого польського письменника Олександра Фредро.

Боярська сім'я

Родина Шептицьких – це одна з найдавніших українських боярських родин, яка дала нашій країні багато відомих імен у розвитку греко-католицької та польської римо-католицької церков (серед них Варлаам, Атанасій і Лев Шептицькі, єпископи львівські).

«Тато нам, дітям, часто пояснював і згадував наших предків, портрети яких висіли в його робітні. З портретів вбилися в моїй пам’яті три: єпископа Варлаама і митрополитів Атанасія і Лева. Усі вони були ченцями-василіянами»

Ананасій та Лев Шептицькі були засновниками собору Святого Юра у Львові, де їх статуї сьогодні прикрашають фасад.

Батько Андрея, Іван Шептицький, походив із древнього лицарського роду Сасів, що отримав своє шляхетство від самого Данила Галицького за особливі заслуги перед князівством.

До слова, грамоту на земельні володіння цій родині ще 1284 року надав Лев Данилович, галицько-волинський князь.

Декілька іноземних мов знала і Софія з Фредрів Шептицька, мати Андрея, що теж заслуговує на повагу. Остання була донькою і улюбленицею відомого драматурга Александра Фредро. Гра на фортепіано, літературний хист і талант до малювання – це все належало до її сильних сторін. Малювала, головним чином, святих, а також – портрети рідних.

Читайте також: Декомунізація Львова: вулиця, названа на честь патріарха

Окрім того, Софія Шептицька любила природу, дерева, квіти, доглядала сад. Була дуже побожною, листувалась із папою, відзначалась багатьма позитивними рисами характеру. Професор Станіслав Тарновський називав її «скристалізованою моральною досконалістю».

Як і всі нащадки аристократичних родів, початкову освіту здобував вдома, а згодом вчився в гімназіях у Львові та Кракові, чудово володів українською, англійською, французькою, німецькою, польською, староєврейською, латинською та іншими мовами.

Після вступу до монастиря отців Василіян у Добромилі 1888 року прийняв чернече ім’я Андрей. Філософію та теологію студіював у Кракові, потім — право в Мюнхені. Після навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії.

Майбутній священник з дитинства

Вперше бажання стати священником юний Роман озвучив матері, коли йому було 9 років.

Рішення 18-річного юнака стати монахом-василіанином і змінити римо-католицький обряд на греко-католицький стало для неї шоком. Для польської шляхти, до якої належали графи Шептицькі, східний обряд асоціювався з українством, а тому був холопським, не гідним уваги. Набагато престижніше – військова кар’єра (до слова – рідний брат Шептицького Станіслав став відомим воєначальником і навіть був міністром оборони Польщі). На це ж благословили батьки і Романа.

Але служба в привілейованому австрійському полку уланів у Кракові виявилася короткою: уже за півроку Роман захворів на скарлатину, яка дала ускладнення – прогресуюче захворювання лімфосистеми, що призвело до запалення суглобів. За наполяганням батька, він студіює право та теологію у Вроцлавському та Краківському університетах, здобуває ступінь доктора права, а потім – доктора теології та філософії.

І як і в дитинстві, бачить своє покликання в служінні Богу й Україні. Батькам нічого не залишається, як скоритися долі і 28 травня 1888 року відвезти сина до монастиря отців Василіан у Добромилі. Стежкою брата піде і Казимир Шептицький – у чернецтві отець Климентій.

«Я українець з діда-прадіда. А церкву нашу і святий наш обряд полюбив я цілим серцем, присвятивши для Божої справи ціле своє життя»

І все ж йому ще довгий час довелося відстоювати своє право на такий вибір. Коли 12 січня 1901 року владика Андрей Шептицький очолив Українську греко-католицьку церкву, вступивши на митрополичий престол, його насторожено сприйняли і поляки, і українці. Поляки вважали його зрадником, а українці – польським агентом, який намагатиметься розвалити УГКЦ зсередини.

І лише багаторічне духовне сподвижицтво, спрямоване на піднесення українського народу, розтопило цей лід недовіри і зробило митрополита беззаперечним авторитетом і духовним лідером.

Економіст і фінансист

Уміння Андрея Шептицького вести бізнес допомогло тогочасному релігійному середовищі накопичувати капітал, вкладати його в потреби населення та розвивати Греко-католицьку церкву.

УГКЦ не раз намагалася створити свій банк. Але їй це не вдавалось, аж поки справою не зайнявся владика Шептицький. Для початку він створив українське страхове товариство «Дністер», яке надавало послуги всім релігійним об’єднанням. Відтак, коли у «Дністрі» накопичився певний капітал, Шептицький перетворив страхову компанію на банк, який не лише успішно працював, а й збільшував свої фінансові можливості.

Для Андрея Шептицького важливо було, аби банк та інші фінансові структури базувались саме в Україні, адже в той час усі гроші з нашої держави вивозились у Відень. Завдяки злагодженому менеджменту та розумному керівництву Шептицькому вдалося зробити неймовірне – створити фінансові гілки в селах та районах, довести людям, що, вкладаючи гроші, вони згодом отримають від цього блага у своєму повсякденному житті.

Митрополит Шептицький фінансував господарство, закуповував нову техніку кооперативам, бо розумів, що економічний розвиток багато в чому залежить від продуктивності та швидкості праці.

У 1910 році митрополит увійшов до складу комітету засновників Земельного банку гіпотечного (ЗБГ) – першого українського банку, створеного на засадах іпотеки. Завдяки Шептицькому ЗБГ став єдиним українським банком, цінні папери якого визнавалися у всіх банках Європи і навіть США. Банк також допомагав українським кооперативам на кшталт  «Сільського господаря», «Народної торгівлі» або «Маслосоюзу», який постачав галицькі вершки усьому світу. Як наслідок – 1936 року торговельний оборот українських молочарських спілок на Галичині майже вдвічі перевищував виторг такої самої кількості польських кооперативів.

Лише за 10 років українська Галичина стала кооперативною республікою, перемігши в чесній конкуренції поляків. Ця кооперація мала свою філософію, що йшла від Божих заповідей: не руйнувати чуже, а піднімати своє, не ненавидіти того, хто багатший, а ставати самому на ноги.

Найвеличніший меценат в історії України

Митрополит був відомий не лише за свій внесок у розвиток Греко-католицької церки в Україні, а й завдяки своїй меценатській  роботі.

Шептицький пережив дві світові війни, міжвоєнний період, ув’язнення російською владою та не полишав свій народ і допомагав йому підійматися на ноги після чергового падіння.

Андрей Шептицькй заснував Львівську греко-католицьку богословську академію, Богословське наукове товариство, український католицький інститут.

У 1905 році також створив Український національний музей, відстоював ідею Українського університету у Львові.

Шептицький підтримував діяльність приватних шкіл, товариства «Просвіта», «Рідна школа», НТШ, об’єднання «Луг», «Пласт» тощо.

Роль глави УГКЦ у духовному, фізичному та соціальному житті українського народу важко переоцінити: він відкривав садочки і школи, допомагав молодим художникам, у соборі Святого Юра організував Народну школу імені Грінченка для бідних дітей, повіддавав усі свої землі для створення там шкіл, заснував Народну лічницю, де могли безоплатно лікуватися бідні.

Під час Другої світової війни владика відновив роботу Українського Червоного хреста – для допомоги пораненим, хворим і полоненим.

До кінця свого життя Митрополит допомагав кожній людині, що просила, як духовно, так і матеріально.

Політик та державник

Митрополит Андрей Шептицький був членом Палати панів австрійського парламенту і депутатом Галицького сейму, де захищав та відстоював права українців в Австро-Угорщині.

Андрей Шептицький мав величезний вплив не лише на Галичині, але й по всьому світу. У 1921-1923 роках митрополит Андрей відвідав українську діаспору за океаном: в Канаді, США, Аргентині, Бразилії. Крім дипломатичних контактів, він організовує збір пожертв на утримання галицьких сиріт, котрих після Першої світової війни з’явилося дуже багато.

Після Жовтневої революції в 1918 році Шептицький виступив з промовою, де захистив права кожної нації в імперії, яка, за його переконанням, мала право на самовизначення.

Шептицький одним з перших у 1933-му підняв світову спільноту проти Голодомору 1932–1933 років, започаткував акцію зі збору допомоги для голодуючих на Наддніпрянщині. Щоправда, радянський уряд від цієї допомоги відмовився, а організована пізніше інформаційна кампанія із применшення масштабів Голодомору нівелювала ці зусилля. Пізніше митрополит вів перемовини з Голлівудом про зйомки фільму про Голодомор.

Під час Другої світової війни Андрей Шептицький очолив Українську національну раду.

Він негативно ставився до німецького окупаційного режиму та виступав за створення уряду Української Держави.

У Митрополита було особливе ставлення до явища патріотизму – він вважав, що воно нероздільно з християнством, а отже, не повинно нести в собі жодного насильства.

«Християнин може і повинен бути патріотом! Але його патріотизм не сміє бути ненавистю!»

Непрості стосунки склалися у Андрея Шептицького і з ОУН. Цілковито підтримуючи українську ідею, митрополит засуджував атентати та інші терористичні методи, до яких вдавалися націоналісти. Опинившись в епіцентрі протистояння режимів, ідеологій та усіх жахів ХХ століття, владика лишився вірним Божій заповіді – «Не убий».

Ворог номер один для радянської влади

Радянська влада люто ненавиділа митрополита Шептицького. У матеріалах, зібраних проти нього львівськими енкаведистами в ході оперативної розробки «Ходячие» проти провідних фігур УГКЦ, червоною ниткою проходить твердження: «Не покінчивши з Шептицьким, годі викорінити український націоналізм».

І все ж, зачепити владику Андрея не наважився ні Гітлер, ні Сталін – настільки великим і беззаперечним був його авторитет. Хворий, немічний (останні 13 років життя митрополит був прикутий до крісла колісного – далися взнаки наслідки перенесеної в молодості скарлатини) – він лишався недосяжним для ворогів.

Кампанію дискредитації Андрея Шептицького та УГКЦ радянська пропаганда розгорнула уже після його смерті 1 листопада 1944 року. Почалися арешти владик, монахів, багатьох вірних. У 1947 році заарештували брата Шептицького архімандрита Климентія. Роком раніше був скликаний псевдособор, на якому оголошено про ліквідацію УГКЦ.

Визнання після смерті

Пам’ятник митрополиту Шептицькому у Львові вперше відкрили у 1935 році – у день 30-річчя Національного музею.

Скульптура Шептицького розмістилася на подвір’ї музею на вулиці Мохнацького (Драгоманова), а на відкриття зібралася вся галицька інтелігенція. Автором першого пам’ятника Шептицькому був відомий у той час Сергій Литвиненко, якому вдалося відобразити постать владики в усіх тонкощах.

Цей пам’ятник знищила радянська влада після Другої світової війни, а про відновлення його йшлося не раз, утім, до діла не доходило.

Другий пам’ятник у Львові з’явився 26 липня 2015 року на площі Святого Юра – там, де провів більшу частину свого життя Андрей Шептицький.

Досі стоїть питання про оголошення Андрея Шептицького Праведником народів світу за порятунок євреїв. У повоєнні роки цього звання були удостоєні монахи, які виконували настанови свого митрополита.

Також Андрей Шептицький удостоєний нагороди імені Яна Карського, а 2013 року Єврейська громада України спільно з УГКЦ заснувала медаль митрополита Андрея Шептицького, якою нагороджують осіб, які найбільше прислужилися справі українсько-єврейського примирення.

---

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.

Також у межах проєкту «Декомунізація Львова» ІА Дивись.info розповідає містянам про видатних українців, на чию честь перейменували вулиці, що колись носили «радянські назви». Читайте тут.