«Не пропаде народ, отеє найважніле»: про життя і діяльність Осипа Маковея

Сьогодні, 23 серпня, минають 156 років від його дня народження. ІА Дивись. іnfo розповідає детальніше про життя Осипа Маковея – українського письменника, журналіста, публіциста, перекладача, редактора періодичних видань, педагога і громадського діяча.

На шляху інтелектуального зростання

 23 серпня 1867 році в місті Яворів на Львівщині в сім’ї Маковеїв народився син. Його назвали Осипом. Батько письменника був кушнірем, а мати начитаною та освіченою, як на той час, жінкою, вона вільно розмовляла німецькою мовою та мріяла, аби її син отримав вищу освіту.

Вже з дитинства хлопець виявляв здібності до наук та творчості, відкривши в собі талант не лише до літератури, але й до малярства та музики. Хоча через поганий зір не зміг малювати, а через нестачу коштів ‒ придбати дорогі музичні інструменти. Тому в житті Осипа Маковея особливе місце зайняла література. Про це він згадує у своїй автобіографії:

«В моїй душі по нинішній день покутує жаль, чому я не мав спромоги навчитися грати на якімсь інструменті – бодай для себе, для розваги душі. Осталося мені те, що найменше коштувало: перо, чорнило і папір».

Так, після навчання в місцевій польській початковій школі, у 1879‒1887 роках Осип вступив до Львівської Академічної гімназії. У цей період він сам почав заробляти собі на життя приватними уроками репетиторства, оскільки батьки не мали змоги матеріально допомагати синові.

Одразу після закінчення гімназії Маковей вступив на філософський факультет Львівського університету, в якому до 1893 року студіював філософію. Однак систематичне навчання і робота репетитора, а згодом журналіста у пресі та перекладача урядових документів, не стали на заваді літературної творчості Осипа Маковея.

Саме у студентські роки він почав писати власні твори, перекладати античних авторів з німецької, польської, російської мов, та записувати народні пісні й казки. Світогляд Осипа Маковея сформувався, з одного боку, під впливом прочитаних книг ‒ українських та європейських класиків. А з іншого ‒ середовища та довколишніх подій, що його оточували. Так, ще під час навчання в гімназії, Маковей, разом зі своїми друзями, створили таємний гурток «Згода», де мали змогу спілкуватися на заборонені теми в літературі та політиці.

Маковей ‒ Франко ‒ «Буковина» ‒ Кобилянська

Осип Маковей познайомився з Іваном Франком після того, як надіслав йому свої поезії та переклади Гайне й Овідія для публікації у львівському журналі «Зоря». Тоді Франко був там редактором. Так, 26 грудня 1885 року вони зустрілися, і вже тоді Іван Якович похвалив творчість молодого письменника.

З того часу Маковей ще не раз друкувався в «Зорі», а спілкування з Франком переросло в тривалу дружбу. Вони часто обговорювали творчі плани, ділилися думками про літературу, підтримували одне одного в скрутні часи. Франко писав рецензії на твори Маковея та допомагав з роботою чи грішми, коли той потребував. Однак Осип Маковей перебував у тіні свого друга та геніального письменника Івана Франка, який вже на той час був відомий і визнаний у Галичині та за її межами.

Читайте також Збірка «Дзвін»: як Франко та Павлик цензуру обійшли

У 1895 році Осип Маковей переїхав до Чернівців, куди його запросив професор Степан Смаль-Стоцький на посаду редактора української газети «Буковина», у якому працював до 1897 року. За два роки роботи він вивів часопис на новий рівень, залучивши до кола його постійних авторів багато нових імен. Серед них були такі письменники, як-от: Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Марко Черемшина, Євгенія Ярошинська, Андрій Чайковський та інші.

Осип Маковей вважав, що дуже важливо працювати з молодими авторами-початківцями, тому часто редагував саме такі твори. Йому вдалося збільшити тираж та частоту виходу газети ‒ з одного разу на тиждень до чотирьох, і ще й з окремим додатком «Неділя», де публікував твори молодих авторів, а також запровадив нові рубрики про літературу, освіту та мистецтво.

У Чернівцях, одразу після приїзду, Осип Маковей познайомився з Ольгою Кобилянською, адже раніше читав її твори. Відтоді між ними зав’язалася дружба. Він написав перші ґрунтовні дослідження про твори Кобилянської. Водночас вона також писала розвідки про письменника та перекладала його твори німецькою, видавала їх у Дрездені. Осип Маковей навіть оселився неподалік від будинку авторки.

Наукова та літературна діяльність Осипа Маковея

У 1897 році Осип Маковей повернувся до Львова, куди його запросили на посаду редактора «Літературно-наукового вісника». Тоді до редакційної колегії входили ще Іван Франко та Михайло Грушевський.

У 1899 році Маковей отримав літературну стипендію для молодих письменників, де мав можливість проводити наукові студії слов’янської філології при Віденському університеті. Під керівництвом хорватського професора Ватрослава Ягича Осип Маковей написав роботу про поему «Осман» хорватського поета XVII століття Івана Гундулича.

Після наукових студій повернувся у Чернівці, де затримався на 11 років. Там він викладав україністику в учительській семінарії. А в Чернівецькому університеті захистив дисертацію про Пантелеймона Куліша та отримав ступінь доктора філософії за монографію «Панько Олелькович Куліш», яку опублікували в 1900 році в «Літературно-науковому віснику», а згодом видали окремою книгою.

Серед інших вагомих його праць можна відзначити «Три галицькі граматики», «З життя письменництва», «Відродження галицьких русинів. Пера і кроки» тощо. Осип Маковей відзначався неабиякою сумлінністю та уважністю у своїх наукових студіях. Від 1902 року став активним учасником «Історичного товариства» в Чернівцях.

Водночас з науковою діяльністю Маковей писав художню прозу:

• «Весняні бурі»;
• «Клопоти Савчихи»;
•  «Наші знакомі»;
•   «Оповідання»;
•  «Ярошенко»;
• «Пустельни з Путни».

У 1905 році Осип Маковей одружився з Ольгою Кордубівною. У 1910 році, через конфлікти з владою та свої політичні погляди, він переїхав до Львова, де став викладачем жіночої вчительської семінарії.

Під час Першої світової війни Маковей служив офіцером резерву. Потім був перекладачем у різних штабах. Після чотирьох років, які він провів на війні, у 1918 році повернувся в Заліщики, куди переїхав після Львова, там він доклав чималих зусиль для розвитку учительської семінарії, у якій працював на посаді директора.

Читайте також Іван Дзюба: дисидент та автор відомої праці про русифікацію українців

У 1921 році польська влада заарештувала Маковея на кілька тижнів у Чортківській тюрмі за його українську позицію та «українізацію» гімназії. Але завдяки своєму авторитетові письменник вийшов на волю і залишився при посаді директора.

Мету своєї діяльності Осип Маковей вбачав у служінні своєму народові, про що писав:

 «Я маю надію прислужитися своєму народові так, щоб він мене, ще поки живу, згадував добрим словом... Одну тільки потіху маю як громадянин, і то велику, не висказану потіху, що діждався відродження України. Там ще не зараз буде лад, але буде. Не пропаде народ, отеє найважніле».

21 серпня 1925 року Осип Маковей помер. Поховали його в Заліщиках.

Письменник залишив по собі значну й різножанрову літературну спадщину у вигляді лірики, поеми, сатири, новел, повісті, оповідань, літературного нарису, а також великої кількості публіцистики. Так, історична повість Маковея «Ярошенко» розповідає про битву і перемогу козаків на чолі із Сагайдачним під Хотином у 1641 році.

Крім того, Маковей збагатив українську літературу численними перекладами з різних мов та інтерпретаціями таких авторів, як-от: польських ‒ Адама Міцкевича, Генрика Сенкевича, Стефана Жеромського, німецьких ‒ Генріка Гейне, К. Ф. Майєра, данського ‒ Й. П. Якобсена,  австрійських ‒ Г. Зудермана, Марії фон Ебнер-Ешенбах, французьких ‒ Гі де Мопассана, Альфонса Доде, Еміля Золя та ін.

---

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.