«Земля свобідним повітрям дише»: про життя маловідомої письменниці Мирослави Сопілки

Сьогодні, 29 серпня, минають 126 років від дня народження Мирослави Сопілки. З нагоди цього дня ІА Дивись.info розповідає біографію цієї української авторки.

Трагічне життя Мирослави Сопілки

Мирослава Сопілка — це псевдонім Юлії Мисько, а після одруження — Юлії Мисько-Пастушенко. 29 серпня 1897 року в містечку Винники, у передмісті Львова, в багатодітній сім’ї народилася донька. Її назвали Юлією. Крім неї, в родині були ще четверо дітей. Її батьки були бідними селянами. Зі спогадів Миколи Дубини, тато майбутньої поетеси змушений був тяжко працювати на сезонних роботах, щоб прогодувати сім’ю.

Юлія не отримала повноцінної освіти, адже з дитячих років також важко працювала. Після закінчення чотирьох класів Винниківської початкової польськомовної школи, Юлія з дванадцяти років працювала на сільськогосподарських роботах. Одначе ґрунтовна самоосвіта, яку Мирослава Сопілка здобула у вільний час, та читання творів українських класиків — Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської ‒ пізніше пробудять у її душі талант до власною творчості та вплинуть на її формування.

Згодом, під час революції, коли Юлія почала працювати дизайнеркою та швачкою одягу, вона познайомилася з колом місцевою інтелігенції  та відомими культурними діячами. Протягом 1920-х років вона влаштувалася на роботу помічницею верстальника в одній львівській друкарні, а також сортувальницею на тютюновій фабриці у Винниках.

У той же час Мирослава Сопілка разом зі своїм чоловіком Михайлом Пастушенком стала активною учасницею в громадсько-політичному житті західноукраїнських земель, які перебували тоді у складі Польщі. Цікаво, що з юних років дівчина захоплювалася творами Енгельса, а коли вже була у шлюбі, то разом з чоловіком мали погляди близькі до комуністичних. Також вона відвідувала нелегальні збори Комуністичної Партії Західної України.

Щоправда, ці погляди органічно поєднувалися з національною ідеєю відродження України. А в 1929 році молода поетеса стала однією із співзасновників літературного об’єднання західноукраїнських письменників — «Горно», у складі якого були: Василь Бобинський, Антоніна Матулівна, Ярослав Галан, Мирослав Ірчан, Степан Тудор та інші.

Вже тоді за свою діяльність, Мирослава Сопілка разом з чоловіком не раз зазнавали переслідувань з боку польської влади. Складне матеріальне становище і важка праця підірвали її здоров’я. У той час вона захворіла на сухоти. 

У 1930 році подружжя Пастушенків переїхало до Кам’янець-Подільського, де Мирослава Сопілка влаштувалася на роботу в тамтешній музей. Пізніше, в 1932 році вони їдуть до Харкова ‒ тогочасної столиці України.

У 1937 році Мирославу Сопілку, і її чоловіка Михайла заарештували в Харкові, звинувачуючи у шпигунстві та співпраці з польською контррозвідкою. І хоча на допитах вони гідно трималися, відкидаючи усі звинувачення, проте їм не вдалося врятуватися від лещат радянських масових арештів.

18 листопада 1937 року радянська влада розстріляла Михайла, а за кілька днів, 22 листопада засудили до розстрілу й саму поетесу Мирославу Сопілку. 28 листопада вирок було виконано в Києві.

Поетесу посмертно реабілітували, повернувши її ім’я в український літературний дискурс. У її рідному містечку, Винниках, є вулиця, названа на її честь. 

Читайте також Ірина Калинець: письменниця та дисидентка, на честь якої назвали вулицю у Львові

«Теперішне — в її поезії»: творчий шлях Мирослави Сопілки

Перші публікації віршів «В церкві» та «Сон чорної ночі» Мирослави Сопілки були зроблені в журналі «Вікна» в 1928 році, згодом у «Сяйві» та деяких галицьких газетах. І вже тоді Юлія Мисько-Пастушенко взяла собі літературний псевдонім ‒ Мирослава Сопілка.

У передмові до її збірки «Роботящим рукам» (1931 рік) міститься пояснення цього псевдоніма:

«Мирослава — це від майбутности, Сопілка — від минулого. А теперішне — в її поезії. За простим, мало не народницьким псевдонімом прихована соромлива скромність жінки — і революційна боєвість пролетарської поетки».

Найповніше літературний талант Мирослави Сопілки розкрився вже в Харкові. Там вона стала учасницею літературної організації «Західна Україна». У 1931 році видала свою першу збірку поезій «Роботящим рукам». Трохи пізніше письменниця видала і свою першу книжку прози — повість «Про затишне місто Забобонники», у якій вона згадує своє рідне містечко Винники.

Читайте також В ній уособлена естетика нашого народу: про геніальну українську художницю Марію Примаченко

У 1973 році вийшла посмертно друком збірка вибраних поезій та прози Мирослави Сопілки під назвою «До сонця». Її поетичний талант розкривається в незвичайних метафорах та сюрреалістичних образах, глибокій ліричній тональності та надзвичайно лаконічному й добірному вживанні слів.

Осінній дощ

Сонними совами день скиглить
вітер воює віялом крил
Котиком сонце
За вал
Хмар кострубатих
Влізло в імлавий пил.
Квасом розкислим розлився мул
Вулиці вгрузли в розчин сльоти —
Хлюпають плювки
Води
З ринвів плаксивих
Й стікають попід хати.
Цмокає злізло захланна твань
Смокче крізь шкіру у ходаках
Теплоту пальців
В ногах —
Дрож настирливо
Водить по спині цвях.

(вірш Мирослави Сопілки)

Також Мирослави Сопілки є вірш, який нам зараз дуже відгукується. Він має назву «Перемога» й закінчується символічними рядками — своєрідним переродженням зими у весну:

Сніжок водою жалібно сплакнув,
Лід замінився в зимний піт, ‒
Земля свобідним повітрям дише,
Зима в утечі губить слід. 

(уривок з вірша «Перемога» Мирослави Сопілки)

---

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.

Крім того, в межах проєкту «Декомунізація Львова» ІА Дивись.info розповідає містянам про видатних українців, на чию честь перейменували вулиці, що колись носили «радянські назви». Про це детальніше читайте тут.