Як налагоджувати контакт між військовими та їхніми близькими під час війни

Колонка психологині Олени Жабіної.

Для написання цієї статті я вирішила, що недостатньо буде лише сирої теорії і поспілкувалася як з військовими, так і з тими, хто на них чекає.

Здавалось би, що військовим потрібна підтримка і цивільні мали б самі розбиратися із своїми емоційними станами. Та емоційний контакт налагоджується і має підтримуватися двома людьми,  між якими він є. І дуже не хочеться його втрачати через відстань, яка природньо виникає під час війни.

Коли ми ділимось емоціями, переживаннями, проживаємо спільний досвід, тоді ми зближуємось. І навпаки, коли цього немає – віддаляємось. Таким чином, на війні люди стають ближчими із своїми побратимами і це дуже добре. Однак важливо також підтримувати контакт з тими, хто чекає вдома, тому що дружба, любов, кохання – це про двох людей, хоча може за актуальністю в даний період відходити на  другий план. І в той момент, коли є надійне плече побратима, ваша пара його може втрачати.

Ось деякі поради, як налагоджувати контакт між військовими та їхніми близькими в умовах війни:

1. Намагайтеся підтримувати регулярне спілкування. Це допоможе рідним відчувати вашу близькість, навіть перебуваючи на великій відстані.
2. Відеозв'язок (коли є можливість). Якщо ви маєте можливість бачити одне одного, а не тільки відправляти текстові повідомлення, ваш емоційний зв’язок міцнішає чи принаймні менше втрачається. Оскільки візуальний канал сприйняття є дуже важливим для більшості людей.
3. Спробуйте створити рутину спілкування, щоб близькі могли чекати і знати, коли вони зможуть почути Вас. Це створить відчуття стабільності та передбачуваності.
4. Слухайте та підтримуйте. Спілкуйтеся відкрито, де близькі можуть висловити свої почуття та думки. Слухайте їх, давайте можливість розмовляти про свої занепокоєння і підтримуйте їх емоційно - намагайтесь не знецінювати їхні переживання. Навіть якщо це дрібниця для Вас, то для людини це може бути болісним досвідом. Звісно загалом, правила спілкування ті ж, що і в мирному житті: бути добрим, уважним, милосердним, спілкуватися з повагою.
5. Діліться своїми почуттями. Важливо ділитися своїми почуттями з близькими. Це допоможе їм розуміти, що Ви проходите, і створить глибший зв'язок між вами.
6. Підтримуйте позитивний настрій. Розповідайте про позитивні моменти та досягнення, навіть якщо вони невеликі. Це допоможе зміцнити моральний стан і Вам, і близьким.
7. Визнайте складнощі. Важливо визнавати труднощі, з якими Ви стикаєтеся, та давати можливість близьким висловитися з цього приводу. Це допоможе уникнути непорозуміння та створити атмосферу відкритості.
8. Створіть символічні ритуали. Можливо, у Вас є символічні ритуали, які пов'язані зі спілкуванням і підтримкою. Наприклад, це може бути обмін певними фразами або емоджі, які нагадуватимуть один одному про силу вашого зв'язку.
9. Допомагайте у вирішенні проблем. Якщо близькі стикаються з будь-якими проблемами або труднощами за Вашої відсутності, тоді спробуйте запропонувати конструктивні рішення або підтримку, навіть якщо Ви далеко. Війна - це вдала можливість стати всім самостійними, навчитися вирішувати свої проблеми самим, але близька людина буде все одно шукати підтримки.
10. Плануйте майбутнє. Обговорення планів на майбутнє після війни може допомогти зберегти оптимізм та створити мету для обох сторін. Звісно, ніхто не знає, як буде далі. Але коли Ви ні про що не домовляєтесь, не мрієте робити разом, це може викликати відчуття непотрібності у Ваших партнерів і тим самим віддаляти Вас душевно одне від одного. Всім важливо відчувати, що вони потрібні, особливо - своїм партнерам.

Вас може зацікавити: Що таке ПТСР і чи можливо цьому зарадити

Наведу живий практичний приклад однієї із пар. Єлизавета Соловей, дружина військового. Я готувала її до пологів на початку війни. Зараз у них маленький синочок, і вони добре справляються. Тому ділюсь також порадами цієї чудової сім’ї:

• Міцна сім’я — міцна за будь-яких обставин.

Секрети підтримання тепла, контакту та близькості військових на фронті та їх сімей в тилу приблизно такі ж, як і в мирному житті. Ось які моменти виділила дружина добровольця на війні.

1. Спілкування. Бути постійно в курсі основних подій, а також подробиць буденності. Звісно, зв’язок не постійний, але він є у всіх військових завдяки певним технологіям (наприклад, старлінкам). Дуже важливо цікавитись життям одне одного - в найменших деталях. Я розповідаю чоловіку про те, як росте і змінюється син, що ми їли, де були. Як син комунікує зі мною та іншими. Розповідаю про те, як я справляюсь з усіма задачами сама. Він натомість говорить мені (в тій мірі, що йому дозволено), як він. Наприклад, чи втомився, як себе почуває, який в нього настрій. Про все це я часто сама випитую, бо він може більше цікавитись нами, і менше розповідати про себе.

2. Підтримка. Я завжди отримую від чоловіка підтримку, добрі слова та вдячність. Він постійно каже, що я сильна і молодець; що він може покладатися на мене, адже я його надійний тил, і також може бути спокійним та не турбуватися за нас зайвий раз, поки я виховую нашу дитину чи займаюся домашніми справами. В такому випадку йдеться не тільки про підтримку, але й розуміння. Це дуже важливо. Я відчуваю, що він щиро розуміє, як мені складно, що я можу бути не у всьому ідеальна, але я стараюсь та завжди підтримую чоловіка. Намагаюсь менше жалітися, більше акцентуюсь на планах на майбутнє та приємних спогадах з нашого мирного цивільного життя.

Крім того кажу, що ми ним пишаємось, підтримую його рішення та розділяю! Озвучую, що він справжній хоробрий мужній чоловік, а не той, що ховається за спідницею дружини або прикривається маленькою дитиною. Адже війна - це час всім зайняти своє місце. Чоловікам - захищати країну, сім’ї та незалежність; жінкам - взяти на себе господарство, дітей та економіку.

3. Знаходити можливості побачитись, навіть ненадовго. Поки чоловік був не на бойових, але на різних виїзних завданнях/тренуваннях/навчаннях – ми знаходили можливості. Вагітною я приїздила на його пункт постійної дислокації, орендовувала житло поруч, та 2-3 дні була з ним. Чоловік також за нагоди міг вирватись на вихідні та навідати нас. Коли почалися бойові штурми – я вже з однорічним малюком поїхала до нього в прифронтові села, де він мав перепочинок. Тоді зняв нам житло, і ми провели кілька днів разом.

4. Батьківство. Буду казати про досвід із зовсім маленькою дитиною. Наш син впізнає та добре ставиться до тих людей, яких часто бачить. Але ми час від часу все таки зустрічаємося з батьком, а коли ми не разом — я постійно розповідаю сину про нього.

Артикулюю, що «тато тебе любить; тато тебе захищає, завжди про тебе думає; бореться з ворогом заради твого майбутнього в Україні та права бути українцем на рідній землі». Крім того, показую фото та відео тата, завжди усміхаюсь, лагідно та позитивно кажу: Це твій тато, він дуже скучає за нами, а ми – за ним. Скоро обов’язково побачимось». Таким чином, малятко зчитує мою любов та ставлення до тата, і навіть після довготривалих розлук – він за лічені години адаптовується і чудово проводить з ним час. Він бачить, що мама цілує та обіймає тата, ми всі втрьох спимо в одному ліжку, тому поки так, але він звик, що тато є. Просто не постійно поруч, але він є і ми завжди його чекаємо.

---

Матеріали у рубриці Погляди є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених тут та не несе відповідальності за достовірність й тлумачення викладеної інформації, натомість виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.