Повоєнна відбудова: як про неї говорити

Журналіст та медіакритик Отар Довженко говорив про повоєнну відбудову на Unlock Ukraine 2023 у Львові. Дивись.info переповідає його лекцію.

Відновлення потребує комунікації між суспільством та інституціями

Відновлення має відбуватись у поєднанні з реформами й побудовою здорових інституцій. У фокусі процесу відновлення повинна бути людина (ширше — група людей, спільнота, громада) і її потреби. Це дає шанс не лише повернути втрачене, а й розв’язати проблеми, що виникли за радянської влади і в перші десятиліття незалежності.

Усі плани з відновлення повинні бути предметом обговорення між усіма учасниками процесу — органами влади, громадянами, громадами, науковими й експертними установами, неурядовими організаціями, бізнесом, медіа, міжнародними організаціями й іншими партнерами. Медіа при цьому є одночасно і стейкголдером, і важливою інфраструктурою, без якої комунікація інших учасників не буде повноцінною.

Прозора й повноцінна комунікація між усіма учасниками процесу є необхідною передумовою для людиноцентричного відновлення. Ми бачимо небезпеку побудови вертикальної комунікації, спрямованої від центральної влади до людей, громад і локальних організацій. Це підштовхує інших учасників до патерналізму й пасивності, позбавляє їх відчуття залученості, створює в них ілюзію цілковитої відсутності координування процесу відновлення.

Комунікація не задекларована як пріоритет організації відновлення на найвищому рівні. Також, принаймні поки що, не побудована система координування учасників процесу, а намір створити координаційну платформу, задекларований у Луґано, поки що не втілений. Через неузгодженість дій Україна втрачає шанс застосувати на всіх територіях, які потребують відновлення, сучасні європейські практики.

Суспільство недостатньо поінформоване про важливі події, плани і проблеми, пов’язані з відновленням. Більшість публічної комунікації на цю тему стосується будівництва чи ремонту будинків та інфраструктури. Жителі найбільш зруйнованих територій не мають повноцінного доступу до медіа і зв’язку, тому є найменш поінформованими про можливості відновлення й не завжди можуть долучатися до процесу.

«Ми закликаємо державну владу відмовитись від спроб побудувати вертикаль комунікації, а натомість запропонувати платформу для розбудови горизонтальної паритетної комунікації і співпраці між усіма учасниками й надавати їм усю необхідну інформацію, яка наповнить цю комунікацію змістом. Влада може ініціювати діалог, виступати модератором, пояснювати певні політики та інформувати про плани, однак не монополізувати комунікації. Потрібно більше відкритих фахових дискусій, які дозволять усім стейкголдерам висловити свої потреби й погляди на відновлення, знайти точки дотику й налагодити взаємодію», - каже Отар.

Посадовцям не слід звужувати уявлення про відновлення до «будівлецентричного», говорячи про зведення будинків замість зруйнованих. Громадянське суспільство, міжнародні партнери, медіа мають нагадувати про необхідність реформ, втілення сучасних технологічних та управлінських рішень, необхідних для модернізації України.

Публічна інформація повинна бути відкритою в усіх випадках, окрім тих, коли сили оборони мають серйозні застереження щодо безпеки публікації певних даних. Ніщо не може бути засекречено «про всяк випадок». Органи влади мають стати відкритішими для медіа.

Що таке людиноцентричне відновлення

Під «відновленням» ми розуміємо заміну, зміну і вдосконалення того, що Україна та її мешканці втратили внаслідок російської агресії. Відновлення передбачає трансформацію суспільного договору, розбудову соціальних, економічних, культурних й інших процесів та інституцій, відновлення довкілля, житла, доріг, доступу до медичних послуг та освіти тощо.

Термін «відновлення» (recovery) застосований у Декларації Луґано, яка стала першим міжнародним програмним документом із відновлення України. Втім в Україні він не є усталеним: в офіційних документах і заявах вживають також терміни «розбудова», «оновлення» і «відбудова» (reconstruction) у різних комбінаціях. Жодне з цих слів не передає усієї складності завдання, яке постало перед Україною та її міжнародними партнерами. Поширений термін «повоєнне відновлення» некоректний, оскільки процес розпочався і триває у час війни.

За даними, озвученими на початку червня 2023 року на конференції «Великий день з NV. Діалоги про відновлення України», приблизно 8 мільйонів українців внаслідок російської агресії виїхали за кордон, і щонайменше 5 мільйонів залишились без роботи. Пошкоджені або знищені понад 150 тисяч будинків, 25 тисяч кілометрів доріг, 3000 закладів освіти, понад 1500 медичних закладів, приблизно 350 мостів, понад 400 великих підприємств. Україна втратила третину валового внутрішнього продукту, інфраструктура зазнала збитків на майже 150 мільярдів доларів США. Говорячи про відновлення, слід враховувати, що війна на території України триває, а шкода, якої завдає російська агресія, щодня зростає.

Кільканадцять відсотків території України — Крим, майже вся Луганська область, значні частини Донецької, Херсонської і Запорізької, а також частини Харківської і Миколаївської областей — досі окуповані. Процес відновлення на цих територіях розпочнеться після звільнення і закінчення активних бойових дій і буде частиною комплексного процесу реінтеграції.

Згідно з результатами соціологічного опитування, яке провела компанія InfoSapiens на замовлення Transparency International Ukraine, 98 % українців називають руйнування інфраструктури та житла серед найбільших проблем країни. Серед найважливіших принципів, за якими має відбуватися відновлення, опитані назвали децентралізацію, стратегічне планування, прозорість і відкритість, залучення громадян і бізнесу, а також якість того, що створюється замість зруйнованого.

«Насправді процес відновлення вже розпочався, зокрема на звільнених від окупації територіях. І те, що частина суспільства вважає передчасними розмови про відновлення, є одним із комунікаційних викликів, які постали перед учасниками процесу», - зазначив медіакритик.

Іншою поширеною, особливо серед представників органів влади та місцевого самоврядування, позицією є «відбудова сьогодні, реформи після війни». Цю думку обґрунтовують тим, що в час воєнного стану проводити масштабні реформи державного управління небезпечно, адже це, мовляв, загрожує керованості і стабільності, а отже, й обороноздатності держави. Тим часом більшість представників міжнародних і громадських організацій, яких ми опитали, наголошують на необхідності проводити реформи та будувати стійкі, прозорі, здорові інституції уже зараз, адже «спорудження будинків» без змін у державі й суспільстві не має сенсу.

Втім на рівні громад ідея необхідності негайних реформ менш поширена і, як нам видається, не до кінця зрозуміла суспільству; пояснити й обґрунтувати її — одне з важливих завдань комунікації відновлення.

Українці опинилися в парадоксальній необхідності одночасного існування в парадигмах «виживати» і «жити», тому важливим завданням комунікації є ствердження необхідності жити й розвиватися навіть у катастрофічних обставинах. Людиноцентричний підхід означає, що визначальними для прийняття рішень і виділення ресурсів для відновлення є потреби людини і громади. Потреби не лише безпекові, матеріальні чи економічні, а й соціальні (можливість самореалізації, повноцінного долучення до суспільства) та психоемоційні (потреба в гідному ставленні, потреба бути побаченими й почутими, потреба в доброті).

Проблеми і виклики для комунікації відновлення

Ось найчастіше згадувані та найочевидніші проблеми комунікації відновлення:

• Комунікація не є пріоритетом. Прозора й відкрита комунікація не задекларована як один із пріоритетів організації процесу відновлення. У «Принципах Луґано» йдеться про прозорість, однак лише в контексті запобігання корупції і фінансовим зловживанням:

«Процес відновлення повинен бути прозорим і підзвітним українському народу. Потрібно систематично зміцнювати верховенство права та викорінювати корупцію. Усі види фінансування потреб відновлення мають бути чесними та прозорими».

Органи державної влади, з одного боку, прагнуть замкнути на собі якомога більше процесів, які стосуються відновлення, з іншого — не готові до повноцінної паритетної участі в комунікації між усіма учасниками.

• Відсутність відчуття залученості у важливих учасників процесу. В Україні та на міжнародному рівні розроблена й ухвалена низка законодавчих актів і офіційних програмних документів відновлення: Указ про створення Національної ради з відновлення від наслідків війни; План відновлення України; спільні декларації урядів України та Італії, Франції, Німеччини і Великої Британії; План дій Ради Європи для України на 2023— 2026 роки «Стійкість, відновлення та відбудова»; Міжнародний реєстр збитків; Концепція проєкту шефства над окремими регіонами; програма Євросоюзу «Новий європейський баухаус»; державна платформа DREAM для координації, програма «єВідновлення» тощо.

«Втім від більшості опитаних, які не належать до органів державної влади, ми в тій чи іншій формі чули нарікання на відсутність єдиного офіційного джерела інформації, брак стратегії чи плану, або ж «нерозуміння, хто що має робити», бо «різні процеси розпорошені і відокремлені», «все робиться інтуїтивно». В уявленні багатьох із них хтось — імовірно, центральна влада, — має скласти ще конкретніший і глобальніший план, який міститиме всі аспекти відновлення (хоча це вочевидь суперечить ідеї децентралізації). На нашу думку, таке бачення свідчить не так про вади планів і дорожніх карт, уже складених для відновлення, як про системну проблему комунікації, через яку у важливих стейкголдерів виникає відчуття незалученості або брак розуміння, яку саме функцію вони виконують у межах цих планів і програм».

• Відсутність ефективної координації. Окремі групи учасників — і навіть окремі учасники в межах певної групи — не знають і не враховують ідей, намірів, можливостей і дій інших.

На практиці рішення щодо відновлення значною мірою ухвалюють або на державному рівні у межах окремих міністерств і відомств (часто не враховуючи ситуації на місцях), або на локальному рівні в безпосередньому спілкуванні між донорами та громадами, окремими місцевими організаціями, установами, групами людей чи громадянами. Це дає змогу задовольнити екстрені потреби, однак створює ризики «клаптикового» відновлення без стратегії, неефективного витрачання ресурсів і зловживання. У результаті таких неузгоджених дій Україна втрачає шанс застосувати на всіх територіях, які потребують відновлення, сучасні європейські практики на зразок безбар’єрності, інклюзивності, а також нешкідливі для довкілля «зелені» технології та рішення.

Довідка

Мета ідеатону – спільними зусиллями вимислити Україну, у якій ми прагнемо жити, (пере)віднайти інклюзивний простір у містах, селах і громадах та започаткувати нові партнерства. Подія тривавала два з половиною дні. Українські та іноземні учасн_ці ділилися ідеями та досвідом повоєнного відновлення, збереження пам’яті й переосмислення травми, а також разом розробляли нові рішення.

Організатори ідеатону – Міжнародний фонд «Відродження» та «Празький Центр громадянського суспільства». 

---

Матеріали у рубриці Погляди є відображенням виключно точки зору автора, яка може бути як об'єктивною, так і суб'єктивною. Редакція може не поділяти думок і поглядів, викладених тут та не несе відповідальності за достовірність й тлумачення викладеної інформації, натомість виступає виключно платформою для розміщення матеріалу.