«І ангел, і блудний син кінематографа»: добірка фільмів, які зняв Сергій Параджанов

Сьогодні, 9 січня, минають сто років від дня народження Сергія Параджанова.

З цієї нагоди ІА Дивись.Info пропонує пригадати фільми, які зняв видатний вірменський режисер, а окрім того - факти з його біографії. 

«Він в одній особі — і ангел, і блудний син кінематографа»

У Тбілісі 9 січня 1924 року в сім’ї антиквара Йосифа Параджанянина та Сірануші Бежанової народилася третя дитина та перший син. Його назвали Сергієм. 

Батько хотів, щоб його син продовжив сімейну справу та теж займався антикваріатом. Тому з дитинства навчав Сергія розумітися на особливостях різних предметів. Однак Параджанов обрав зовсім інший шлях та вирішив присвятити себе кіно. Хоча, у режисера був період в житті, коли він підробляв продажем антикваріату.

Після закінчення школи Сергій Параджанов вступив до Інституту залізничного транспорту. Однак там він провчився лише один рік. У 1942 році вступив до Тбіліської консерваторії, а 1945 році - перевівся до Московської. До того ж, тоді паралельно навчався на режисера в майстерні Ігоря Савченка. 

У 1951 році режисера скерували на роботу до Києва, де він працював на кіностудії Олександра Довженка. Свою першу роботу в кіно Параджанов виконав в ролі асистента. Тоді він взяв участь в зйомках фільму «Тарас Шевченко». 

Першим коханням Параджанова була жінка татарської національності Ніґяр. Однак пара не змогла бути разом через родину коханої. Сім'я Ніґяр хотіла отримати немалий викуп за наречену, але в Параджанова не було таких грошей. Тоді брати жінки за непокору родині кинули її під потяг. Після нещасної історії кохання у 1955 році митець одружився з Світланою Щербатюк. Проте через шість років шлюбу пара розлучилася.

Першою ж роботою митця стала стрічка «Андрієш». Загалом в творчому доробку Сергія Параджанова є такі фільми: Перший парубок» (1958 р.), «Українська рапсодія (1961 р.), «Квітка на камені» (1962 р.), «Тіні забутих предків» (1964 р.), «Київські фрески» (1966 р.), «Діти Комітасу» (1968 р.), «Колір граната» (Саят-Нова, 1969 р.), «Легенда про Сурамську фортецю» (1984 р.), «Арабески на тему Піросмані» (1986 р.) тощо.

Цікаво, що у 2020 році у кліпі голлівудської співачки Леді Гаги на пісню «911» помітні кадри, схожі з фільму «Колір граната» Параджанова. Режисер відео зізнався, що взяв ідеї з цього кіно.

Читайте також «Найстрашніше – проґавити прекрасне!» – злети та падіння Сергія Параджанова

Учень Параджанова Роман Балаян назвав режисера в «одній особі — і ангелом, і блудним сином кінематографа».

«Тіні забутих предків»

«Тіні забутих предків» - один з найвідоміших фільмів Сергія Параджанова, який визнаний у всьому світі. Стрічку знімали від 30 травня 1963 року до 15 жовтня 1964 року. Під час зйомок режисер разом зі своєю командою жив у Криворівні, де й відбулося створення фільму.

Тоді він намагався передати атмосферу життя гуцулів, місцеві традиції та звичаї. Крім того, в кіно збережена діалектна мова, якою говорять герої. Також в зйомках фільму брали участь місцеві мешканці. 

«Я ображав групу тим, що вивчав храми, ходив на хрестини, на похорони. Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності»,

- розповідав Параджанов про зйомки «Тіней забутих предків».

Режисер досить прискіпливо ставився до зйомок, і, оскільки хотів створити справді унікальний та високомистецький фільм, то робота трохи затягнулася. Оператором на знімальному майданчику був Юрій Іллєнко. Музику до стрічки написав львівський композитор Мирослав Скорик. 

Кіно «Тіні забутих предків» зняли за мотивами однойменного твору класика української літератури Михайла Коцюбинського. Сергій Параджанов створював сценарій разом з письменником Іваном Чендеєм. Він мешкав у нього вдома майже місяць.

На головні ролі режисер обрав ще тоді невідомого актора Івана Миколайчука та дружину Юрія Іллєнка - Ларису Кадочникову. Так, у сюжеті фільму розгортається історія нещасливого кохання Івана та Марічки, родини яких ворогують між собою. 

Презентація «Тіней забутих предків» відбулася 4 вересня 1965 року в  кінотеатрі «Україна» у Києві. Тоді подія перетворилася на своєрідну акцію протесту проти масового ув’язнення радянською владою українських культурних діячів. Зокрема Іван Дзюба, Василь Стус та В’ячеслав Чорновіл закликали присутніх у залі підвестися на незгоди з арештами. 

«Андрієш»

«Андрієш» - перший короткометражний фільм. Щоправда тоді режисер працював над стрічкою разом з іншим - Яковом Базеляном, оскільки фільм був дипломною роботою режисера-початківця. 

У кіно зображена історія молодого пастуха на ім’я Андрієш, якому богатир Вайнован подарував  незвичайну сопілку. Хлопець боровся з чарівником Чорним Вихром, який є представником темних сил магічного світу.

Цей фільм зняли у 1954 році на Київській кіностудії імені Олександра Довженка за мотивами казки молдавського письменника Єміліана Букова.

«Українська рапсодія»

У 1961 році на екрани виходить ще один фільм Сергія Параджанова «Українська рапсодія». Кіно знімалося на Кіностудії імені Олександра Довженка в Києві. 

У цьому фільмі режисер зображує історію кохання Оксани та Антона. Останнього відправили на війну. Оксана ж бере участь в конкурсі, де відзначили її особливий голос. Одного разу вони все-таки зустрілися на вокзалі в рідному селищі. Так, «Українська рапсодія» стала своєрідною підготовкою режисера до свого найвідомішої роботи «Тіней забутих предків».

Цікаво, що у фільмі вперше пролунала відома пісня «Як тебе не любити, Києве мій». У зйомках також брали участь мешканці селища Бучак, що на Черкащині, а також справжні військові.

«Колір Граната» («Саят-Нова»)

Після «Тіней забутих предків» Параджанов зняв у Вірменії, в 1968 році, фільм «Колір Граната». Спочатку він називався «Саят-Нова» та був трохи іншим. Однак Держкіно не прийняло роботу в такому вигляді, а для того, щоб вона вийшла в прокат, режисерові потрібно було змінити кінострічку. Радянські кінокритики наголосили, що фільм має багато символів та неоднозначностей, які важко сприймаються глядачем.

Після цього режисер вніс трішки правок у стрічку. Проте Держкіно знову не схвалило кінороботи та наголосило, що потрібно внести більше змін. Параджанов відмовився це зробити.

Тоді фільм змонтував інший кінорежисер Сергій Юткевич. Він змінив назву на «Колір Граната», а також з’явилися інші правки, зокрема найменування глав («Дитинство поета» «Поет при дворі князя»). 

Коли у 1988 році Сергій Параджанов побачив нову версію фільму, то дуже здивувався: «Боже! І це моя картина!». Так, з’явилися два варіанти стрічки: первинна авторська Параджанова та змінена Юткевичем. 

У фільмі «Колір Граната» розповідається історія вірменського поета Саят-Нови. Параджанов прагнув привернути увагу до вірменської культури, яка була для нього рідною.

«Легенда про Сурамську фортецю»

У 1984 році в Грузії  Сергій Параджанов зняв «Легенду про Сурамську фортецю». Цей фільм режисер створив після тривалої паузи у кінематографії (15 років) за мотивами старовинної грузинської легенди.

Там розповідається, що коли над грузинами нависла загроза загарбників, вони вирішили звести фортецю для захисту. Однак як тільки вони її будували на рівні дахів будинків - споруда руйнувалася. Одного разу місцева ворожка сказала, щоб укріплення було міцним, потрібно замурувати в мури молодого хлопця. 

Серед юнаків відшукали найкрасивішого, який пішов на самопожертву заради свого народу. У фільмі зображено, що вони змогли побудувати фортецю, яку не міг здолати ніякий ворог. Кіно відображає Грузію в епоху Середньовіччя.

Загалом у «Легенді про Сурамську фортецю» можна помітити стиль Параджанова. Оскільки тут також, як в його попередніх роботах, є глибока символіка образів та філософські підтексти дій головних героїв.

Читайте також Іван Миколайчук: перелік найвідоміших фільмів з «душею українського кіно»